Український журнал - 2/2010

„Тимошенко або Янукович як президент України – це серйозна цивілізаційна поразка Української держави”

   Спілкувався: Ігор Ісаєв, Варшава

   Пропонуємо розмову з кандидатом історичних наук Віталієм Перкуном, науковим співробітником Інституту історії НАН України, викладачем кафедри україністики Варшавського університету.

За плечима перший тур президентських виборів, перед нами вже не вісімнадцять, а лише двоє кандидатів. І хоч результат не був несподіваним, що ви можете сказати про вибір українців?

Я хотів би виділити такий акцент: чи це є вибір особи, чи цивілізаційний вибір? На моє переконання, Україна уже вкотре стоїть саме перед цивілізаційним вибором. Від персони, яку обиратимуть українці, залежатиме зовнішньополітичний розвиток у найближчі п’ять років. Для мене ці вибори є знаковими саме з цього огляду.

Який аспект ви маєте на увазі, говорячи про цивілізаційний вибір?

У польських ЗМІ говорять переважно про одну річ: українці, мовляв, втратили шанс, який був під час Помаранчевої революції; або: зараз є велика вірогідність, що після другого туру виборів Україна піде в проросійському напрямку. Мені ж ідеться про інше: крім того, що, на превеликий жаль, Україна буде надалі знаходитися в потужній орбіті впливів Росії, вона також втрачає великий шанс зберегти або відновити своє історичне й цивілізаційне обличчя. Про це в Польщі мало хто говорить. Чому? Польща дивиться на ці вибори як країна з давніми державницькими традиціями, як країна монолітна. Натомість Україна стоїть перед викликами і проблемами, які чільні європейські демократії вирішили для себе в минулому й позаминулому століттях. Йдеться насамперед про формування нації з політичної точки зору. Українці ще мають це завдання перед собою. У мене є великі сумніви щодо того, чинаступний президент перейматиметься цим питанням, як це робив Ющенко. Саме тому я вважаю, що українці вже досить багато втратили, повернувшись на етап 90-х років ХХ ст.

Україна – держава багатонаціональна, а чи не думаєте, що Ющенко своїм історичним наративом лише розділив країну?

Прошу звернути увагу на суттєву річ: без цього не буває демократичної європейської держави. Період формування національної держави ще не минув, він не завершений. Україна стоїть перед завданням формування монолітної політичної нації, яка має своє історичне обличчя і свідома цього. На сьогодні українці стоять лише перед розв’язанням цієї проблеми. Президент Ющенко вдало запропонував формулу. Інша проблема – українці ще не на тому етапі, коли для них ця проблемає актуальною.

Але який результат може мати прирівнювання історії України до історії українців?

Хочу на ваше запитання відповісти запитанням: чи знаєте ви приклади європейських країн, де історія подається в інший спосіб? Коли говорять „українська історія”, то мають на увазі передусім не етнічну історію українців, а йдеться про осіб, які проживають в межах української держави і мають український паспорт. Незалежно від того, чи вони поляки, росіяни чи євреї. Особи, які є громадянами України – є українцями. Подивіться на Російську Федерацію – як президент звертається до своїх громадян? „Дорогі росіяни”. А ми знаємо, скільки етнічних груп проживає на території Росії. Інша справа: я цілком свідомий і розумію, кому шкодив своєю політикою президент Ющенко – і тут ми можемо торкнутися дискусії про роль російського фактору в українській дійсності, який на сьогодні є досить впливовим ізполітичної точки зору. І це трагедія для України. Потужний, негативний вплив Кремля на україн ську внутрішню та зовнішню політику.

Погляд Ющенка на історію України викликав обурення не лише росіян, але й, наприклад, поляків. В Польщі значну реакцію, зокрема, викликало надання чинним президентом 22 січня звання Героя України Степанові Бандері.

По-перше, це – не ющенківське бачення. Я радий, що протягом п’яти років в Україні був такий президент, який відображав точку зору розвитку нормальної цивілізованої країни. Те, що Польща чи Росія незадоволені – це нормально. Вони повинні зрозуміти, що Україна має право на свою ідентичність, має право на своїх національних героїв. Я гордий за українського президента, який поставив у пантеон національних героїв тих політиків, які поклали своє життя на вівтар формування і створення української держави. Йдеться насамперед про Івана Мазепу та Степана Бандеру. Інша справа – ці герої не повинні бути героями в інших країнах. Те, що ви сказали про негативне сприйняття деяких історичних постатей – це також певний рудимент імперського мислення у свідомості росіян і поляків. Мені прикро також, що значна частина українців у силу об’єктивних причин мислить категоріями радянської ідеологічної машини. Ці стереотипи часом підігріваються певними колами Росії, Польщі, а також деякими українськими політиками.

Український політолог Вадим Карасьов зазначив 18 січня на сторінках „Газети Виборчої”, що незалежно від того, чи буде президентом Тимошенко, чи Янукович – вони відмовляться від історичної політики Ющенка. Чи погоджуєтеся ви з ним?

Я цілком погоджуюся з такою позицією – зі втратою шансу на переобрання президента Ющенка Україна втрачає також шанс зберегти українське історичне обличчя. Однак коли я говорю про українське історичне обличчя, я не говорю про перекреслення інших облич, які присутні в українській державі. Тимошенко або Янукович як президент України – це серйозна цивілізаційна поразка Української держави.