Український журнал - 2/2010

Армія чекає нових наказів

   Текст: Михайло Самусь, Прага,

    Центр досліджень армії,

   конверсії і роззброєння

   Так склалось, що українські політики не люблять армійську тему. Не розуміють вони, навіщо їм цей головний біль, не знають, „з чим її їдять”. Грошей на армії не заробиш, імідж – лише погіршиш, голосів на вибори не назбираєш. Так воно й виходить, що оборонна сфера лежить поза полем інтересів української „еліти”, потроху провалюючись та зникаючи, як той сніг навесні. Але знову й знову армія чекає на реформи і зміни – адже саме президентські вибори повинні призначити нового Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

   Традиційно Партія регіонів висловлює свої ідеї простими гаслами. „Перехід до професійної армії забезпечить її технічну оснащеність та високу боєздатність …”. Саме так у парламентській передвиборній програмі зразка 2007 року починався „військовий” блок під звучною назвою „Українській армії – гідну перспективу”. У програмі до президентських виборів–2010 Віктор Янукович стверджує, що „українська бронетехніка, військово-транспортна авіація, ракетні комплекси забезпечать високу боєготовність Збройних Сил”. Він обіцяє, що „в першочерговому порядку будуть забезпечені житлом безквартирні офіцери. Запроваджу порядок отримання молодими офіцерами житла протягом першого року служби”.

   Насправді ж, очевидно, що „Регіони” в армійському питанні будуть притримуватися традиційних моделей, ідейним натхненником яких є Олександр Кузьмук. Олександр Іванович, який є, безперечно, найбільш авторитетним військовим фахівцем серед регіоналів, виступає за жорстку вертикаль влади у сферіоборонної промисловості та максимальне збереження потенціалу Збройних Сил без занадто новаторських „викрутасів”.

   Щодо переходу на професійні засади комплектування, то О. Кузьмук стоїть на позиції поступового руху до цієї мети, без фанатизму. Реагуючи на бажання Ю. Тимошенко негайно перевести армію на контракт, він ще у 2007 році висловився в тому сенсі, що перехід на контрактну армію не може здійснюватися на основі передвиборних обіцянок чи політичних домовленостей, а має проводитися на підставі відповідної держпрограми. „На мій погляд, необхідно повернутися до територіального комплектування, яке було необґрунтовано скасовано. Цей принцип з 1998 року як експеримент був уведений у військах Протиповітряної оборони (ППО), а потім і в усіх Збройних Силах України. Це був прогресивний крок, який доз воляв призовникам служити недалеко від рідної домівки. Крім того, в країні необхідно відродити пропаганду військової служби”, – висловив думку О. Кузьмук під час передвиборної кампанії 2007 року. Не має сумніву, що прихід до влади Віктора Януковича буде ознаменований формуванням нових вертикалей управління та нових управлінських органів. Швидше за все, буде відновлена посада віцепрем’єра з питань оборони, створено спеціальне національне агентство або комітет з питань Оборонно-промислового комплексу (ОПК).

   Не хотілося б вірити в те, що до „військового” керма у команді Віктора Федоровича можуть дорватися такі діячі, як Валерій Коновалюк. Якщо згадати його вимоги ввести річний мораторій на експорт озброєнь і військової техніки з України, то стає тривожно за майбутнє української „оборонки”.

   Взагалі, якщо говорити про те, як В. Янукович проявив себе в оборонній сфері за часів свого останнього прем’єрства, то слід згадати ряд важливих деталей. Наприклад, незважаючи на всі політичні баталії того періоду, Міністерство фінансів Миколи Азарова змогло забезпечити унікальну річ – рівномірне і своєчасне фінансування оборонних видатків. До нього і після нього в Україні це нікому не вдавалося! Або, скажімо, команда Віктора Федоровича дуже активно працювалана ниві формування стратегічних підходів до перспектив вітчизняного ОПК. Йдеться про розроблений проект Стратегії ОПК, яка, серед іншого, передбачала створення „бойового ядра” ОПК з підприємств, які реально потрібні „оборонці” з акцентом на експортну спрямованість.

   У той же час, не можна пройти повз досить суперечливі дії уряду В. Януковича у сфері „перебудови” українського авіапрому, які вилилися у створення державного авіабудівного концерну „Авіація України”. Про результати діяльності концерну сказано чимало і, в основному, поганого. Найбільш яскраво на цю тему висловився президент ВАТ „Мотор Січ”, член Партії регіонів В’ячеслав Богуслаєв, який заявив, що „Авіація України” несе загрозу безпеці країни в силу того, що Україна послаблює свої позиції на ринку авіадвигунобудування.

   Чи виграє обороноздатність України від приходу Верховного Головнокомандувача В. Януковича сказати важко. Адже навіть найкращі задуми на стратегічному рівні, вірні управлінські рішення і чітка фінансова дисципліна уряду не гарантує успіху, коли на практиці все буде зводитись до проектів на кшталт „Авіації України”.

Сильна тактика, слабка стратегія

   Юлії Тимошенко не щастило з ініціативами у сфері оборони. Скільки б вона не намагалася здійснити „прорив” для армії та ОПК, заплановане не вдавалося реалізувати. Хоча не можна сказати, що саме вона була винна у цьому. Всі дійові особи сучасного політичного театру потроху заважали їй – ну, не може ж жінка навести порядок у такому чоловічому ділі, як армія!

   Найбільше запам’яталися, звичайно, обіцянки скасувати з 1 січня 2008 року призов до армії. У вересні 2007 року на дискотеці „Студентський прорив” в Національному комплексі „Експоцентр України” лідер БЮТ підписала зобов’язання перед молоддю України скасувати з початку 2008 року призов на строкову військову службу, а до 2009 року – перевести армію на професійну основу. Потім була довга словесна боротьба за перехід на контракт з президентом, тодішнім міністром оборони Анатолієм Гриценком, „тіньовим” міністром оборони Олександром Кузьмуком і масою експертів, які стверджували, що скасувати призов у такий короткий час просто нереально, а крім того, шкідливо.

   Але лідер БЮТ стійко захищала свої позиції і лише жорстко заявила, що міністр оборони, який блокуватиме переведення армії на контрактну основу, не має шансів на те, щоб працювати в її уряді. „Той міністр оборони, який не буде поділяти концепцію нового уряду щодо переведення армії на контрактну основу і мати справді професійну і боєздатну армію, він просто не має шансів на те, щоб бути привладі”, – сказала у вересні 2007 року Ю. Тимошенко. І розкрила секрет, звідки з’явилася ідея про „бліцкриг у справі професіоналізації”. „Ми зібрали команду, яка добре знає військову справу, і до її складу входить Микола Петрук, колишній командуючий Сухопутних військ, – а це 62 % армії … Саме ці люди розробляли дану концепцію”, – повідомила тоді Ю. Тимошенко. Здається, саме тоді Юлія Володимирівна розкрила секрет своїх невдач у „військовій справі” – відсутність команди професіоналів. Адже безпека і оборона дійсно потребують професійного підходу.

   Нинішня передвиборча програма кандидата у Президенти України Ю. Тимошенко передбачає, що „пріоритетом буде розвиток наукоємних галузей – нанотехнологій, мікроелектроніки, ракетно-космічної, авіабудівної, суднобудівної, машинобудівної, інформаційних технологій”. Голова БЮТ зазначила, що „як Верховний Головнокомандувач я сприятиму авторитету військової служби та поваги до людей у погонах. Ми виділимо достатні матеріально-технічні і фінансові ресурси для зміцнення боєздатності армії, соціального захисту військово-службовців та членів їх сімей. Армія стане професійною, сформованою на контрактних засадах, строковий призов в армію буде скасовано”. Звучить обнадійливо. Але чи переконливо для людей у погонах?

    Стосовно ОПК Ю. Тимошенко завжди діяла активно і наполегливо. Вона встигла докласти руку до вирішення практично всіх проблем, які існують в українській „оборонці”, а також до всіх проектів, які реалізуються в рамках програми переоснащення ЗСУ. І не можна стверджувати, що у невдачах на цьому шляху винна саме вона.

   За останній рік Кабінет Міністрів прийняв масу рішень з питань ОПК. Урядом затверджено Стратегію розвитку ОПК України, Державну цільову програму реформування і розвитку ОПК України на період до 2013 року, Державну цільову оборонну програму утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання та зберігання на 2008–2017 рр. У травні 2009 року Кабінет Міністрів схвалив Загальнодержавну цільову програму розвитку кораблебудування на період до 2035 року та Стратегію розвитку суднобудування до 2020 року. Тоді ж парламентом був прийнятий закон про стимулювання розвитку космічної галузі України, який, фактично, підкріпив слова Ю. Тимошенко про посилення державної підтримки цієї сфери.

   Про авіацію окрема розмова. Щойно відшуміли святкування з приводу укладення найбільшого контракту з Індією на модернізацію 118 літаків Ан-32, а уряд вже заявив про посилення співробітництва в авіаційній галузі з Лівією, Іраном, Китаєм, Бразилією. Активно Ю. Тимошенко підтримала новий український літак Ан-148-100, заявивши, що міжнародний ринок цього літака вже зараз складає більше $ 5 млрд. Знову ж таки, питання відновлення Україною і РФ спільного виробництва військово-транспортного Ан-70 постійно перебуває в полі зору Ю. Тимошенко. У кожному разі, на зустрічі з російським колегою В. Путіним цей літак обов’язково фігурує.

   Самі авіабудівники стверджують, що Тимошенко дійсно змінила на краще становище авіапрому. Серед головних досягнень на цьому напрямку – створення державного концерну „Антонов”, в якому сконцентровано всі авіабудівні потужності України, реструктуризація заводу „Авіант” з його приєднанням до АНТК ім. Антонова та виділення у 2009 році 1820 млн. грн. цільової допомоги авіазаводам.

   Бронетанкова сфера теж не залишається без уваги лідера БЮТ. Винятково її стараннями заводу ім. Малишева зі Стабілізаційного фонду було виділено 100 млн. грн. на реалізацію програми з модернізації танків „Булат” і 120 млн. грн. на будівництво нових танків „Оплот”. Дійсно, все це заслуговує на схвалення та повагу. Єдине, що псує картину, так це відсутність системності. Занадто багато рішень в „ручному режимі”, чого дуже не любить сфера оборони та безпеки. Виходить, що прийняті стратегії розвитку галузей ОПК живуть своїм життям, а на практиці все відбувається за натхненням і номенклатурною необхідністю.

   У будь-якому разі, у випадку обрання Президентом Юлії Володимирівни армії та ОПК слід налаштовуватись на роботу. Її буде багато. Але чи буде результат?