Український журнал - 2/2010
Незорієнтовані на українському Сході
(Скачати весь номер: 2/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Олесь Мушинка,
Тернопіль - Дніпропетровськ
Зі входженням до Шенгенської зони контакти Словаччини з Україною, і до того нечасті, стали ще рідшими, а рівень поінформованості широкого загалу однієї країни про іншу ще більше знизився. Тому коли прийшла пропозиція супроводжувати словацьких журналістів Андрея Бана і Йозефа Майхрака до передвиборної України, я ні секунди не вагався і скористався цією нагодою. Ми проїхали Україною аж на її схід, до міста Дніпропетровськ. Спробували зробити невелике суб’єктивне зондування сьогодення України, про яку мали певні уявлення. Якщо наші уявлення про Захід України більш-менш відповідали реальності, то Схід здивував. І не в негативному значенні.
На Заході без змін
Україна неочікувана, повна контрастів, але в кожному випадку неймовірно цікава.
Перша наша зупинка була в Тернополі, де нас прийняв Олег Урич – спікер тернопільської міської адміністрації. „Тернопіль, це щось на зразок Женеви, бо тільки Женева і Тернопіль мають у центрі міста озеро”, – сказав він нам на початку нашої розмови. Далі вже пішла мова про політику, вибори, економіку тощо. Одним словом, стандартна добірка актуальних тем, якими живе Україна і з якими будемо зустрічатися впродовж усієї нашої подорожі. „Ви перебуваєте на території, де Віктор Ющенко має найбільше прихильників. Під час Помаранчевої революції наш регіон одним із перших поїхав до Києва. Хто буде в наступних виборах переможцем – важко передбачити, але факт, що Ющенко багато зробив для України, не можна оминути. Підняв Україну на стандартний європейський рівень, про неї почали говорити на Заході як про суверенну державу, а не як про якийсь ,сателіт’ Росії, реабілітував на належному державному рівні українську історію, наших героїв, мовутощо. Правда, багато чого йому не вдалося, багато обіцянок із періоду Помаранчевої революції не були виконані, але помилок не робить тільки той, хто нічого не робить”. Це логічно підтверджують і у місцевому виборчому штабі Віктора Ющенка, де напередодні першого туру виборів панувала спокійна атмосфера. Під час нашого перебування туди прийшло лише декілька виборців похилого віку (напевне, колишні солдати УПА) із саморобними антиянуковичівськими чи радше антипутінськими плакатами. Звісно, про Ющенка тут не скажуть жодного поганого слова, і припускають можливість його опозиції після виборів.
Зовсім інша атмосфера панує у штабі Юлії Тимошенко. Групи молодих людей, які то приходять, то знову кудись поспішають, робочий гомін і передвиборча метушня. Голова штабу, народний депутат Василь Деревляний, має вже трохи інші погляди. „Так, Віктор Ющенко щось зробив для України, головним чином для минулого, але цілком забув про майбутнє. Історією не проживеш, треба мати чітку економічну програму, спрямування країни до майбутнього, а це може Україні дати тільки Юлія Тимошенко”. Те, що в першому турі вона переможе, не сумнівається ніхто, але весь штаб націлений на те, щоб другого туру і не було. „Тільки щоб не повторилася ситуація з останніх виборів, коли команда Януковича допускалася неймовірних фальсифікацій”, – доповнює він.
Подібна робоча атмосфера була і у штабі Віктора Януковича, тільки з тією різницею, що для них найгірший кандидат – це Юлія Тимошенко і, на їхню думку, найбільше треба боятися саме її фальсифікацій. На наше зауваження, що те саме ми чули у штабі БЮТ, лише у зворотній формі, нам ясно відповідають: „Можливо, ви ще незорієнтовані, але Віктор Янукович чітко декларував, що він від таких способів відмовляється, ніколи їх не використовував і використовувати не буде. Всім своїм штабам він публічно заборонив робити будь-які протизаконні дії”. Чи це насправді так, покаже час, але принаймні мене ці слова не переконали.
А для звичайних людей на вулицях Тернополя питання більш-менш зрозуміле. Типовою відповіддю може служити те, що нам сказала одна жіночка на майдані: „Ідеального кандидата нема, але Юлія Тимошенко, на мою думку, поведе Україну до Європи. А я хочу, щоб мої діти були частиною Європи, щоб вони мали можливість їздити і бачити світ. Найгірший варіант – це перемога Януковича, я б соромилася мати за президента злодія і зека, який крав шапки і сидів у в’язниці. А Віктор Ющенко? Мав можливість щось зробити, але він її прогаяв”.
Чесно кажучи, якби я був виборцем в Україні, то не знав би, кому віддати свій голос. Місцеві політологи погоджуються у тому, що ці вибори можна охарактеризувати як мляві, без будь-яких тем і… популістські. Переважна більшість з того, що кандидати обіцяють, не є в компетенції президента, не кажучи вже про здатність сучасної української економіки виконати такі обіцянки, як підвищення зарплат, пенсій, зниження комунальних тарифів тощо. У дискусіях домінують персональні напади, особисте минуле, зв’язок з олігархами, минулі фальсифікації виборів тощо. І кожний із кандидатів показує пальцем на всіх решту.
А як там на Сході?
У Дніпропетровську ситуація виглядала цілком по-іншому. Я приїхав туди зі стереотипними уявленнями про постсовєтське мафіозне місто, де можу пошкодувати, що говорю українською.
Але вже з перших слів Миколи Ситника, радника голови облдержадміністрації, я зрозумів, що помилявся. „Ви є першими журналістами зі Словаччини, які завітали до нашого офісу. А працюю я тут уже понад 17 років на різних посадах”, – заявив. „І всупереч переконанню, що російська мова тут домінуюча, багато що вже змінилося. Ваша українська тут нікого не здивує. Вона вже стала розповсюдженим явищем, принаймні на офіційному рівні, хоча на кухні всі ще розмовляють російською”. Місцеві журналісти Микола Чабан та Павло Маменко (різнобічна людина, яка крім журналістики, займається ще і бізнесом) ці слова підтверджують, і доповнюють: „Думка, що російськомовні люди хочуть приєднатися до Росії, цілком хибна. Це дві абсолютно різні справи. Майже ніхто вже до Росії приєднуватися не хоче, для переважної більшості людей Україна є батьківщиною, втратити яку не хочуть”. А Павло Маменко доповнює: „Наприклад, наш син розмовляє на своєму підприємстві винятково українською мовою, так само це виглядає і у мене”. Щоправда, деякі заходи президента Віктора Ющенка не були тут сприйняті з абсолютним спокоєм. „Я народилася тут, у Дніпропетровську, а університет закінчила у Москві”, – пояснює Оксана Никитенко, менеджер компанії „Агросоюз”, яка є одним із кращих сільськогосподарських підприємств області. „Для мене російська література така ж близька, як українська. Тому дуже важко для мене сприйняти факт, що російська література викладається у школах тільки як закордонна”. Подібне її ставлення і до російської мови, яку вона хотіла б бачити другою державною мовою, принаймні на місцевому рівні. Але головними питаннями для неї не є питання ідентичності, мови чи минулого. На відміну від Тернополя, майже для всіх, з ким ми розмовляли, найголовнішими є питання економічні.
„Якщо проведете коло радіусом приблизно 250 кілометрів навколо Дніпропетровська, то побачите, що на цій території живе понад 20 мільйонів громадян України. Тільки наш регіон сам виробляє більше третини української промислової продукції. Але переважна більшість з того осідає у Києві. Тут залишається або повертається тільки незначна частина. Причому, наприклад, екологія тут – одна з найгірших. А покращити її стан немає за що. Східна Україна –це чистий донор, а Західна – чистий одержувач”, – пояснює своє бачення несправедливості Микола Ситник.
А орієнтація на Схід чи Захід? Настрій тутешніх людей, можливо, найточніше висловила якраз Оксана Никитенко: „Україна повинна орієнтуватися на Захід, але не як бідний родич з простягнутою рукою, а як рівноправний партнер, який у двері не буде стукати, але йому їх будуть відчиняти. Україна має всі можливості досягти цього, тільки коли б усі тягли за один ланцюг. А Росія повинна бути для нас таким самим партнером, як і інші держави. Нічого більше і нічого менше”. Чи ця ідея не буде тільки ілюзорним бажанням, нам покажуть майбутні місяці і роки. Але досвід минулого не додає багато оптимізму.
Економічні питання переважали і під час Помаранчевої революції. Павло Маменко пригадує: „Коли розпочалася Помаранчева революція, то тут, у Дніпропетровську, її організувала середня верства бізнесменів. Ми були першими з прапорами на Майдані. Після розвалу Союзу у 90-х роках нам велося непогано. Ми спокійно могли вести наш бізнес і заробляти гроші. Але під час президентства Кучми все змінилося. До влади прийшли сильні олігархи з дивним минулим, які дуже нестандартними способами захопили майже весь ринок і нас виштовхували з нього. Якраз проти цього ми тоді виступали”. А за кого він буде голосувати на цих виборах? „Усупереч факту, що Ющенко обіцянки/гасла з часів Помаранчевої революції не виконав і бандити не те, що не сидять у в’язницях, але і надалі стоять на сильних позиціях, я буду голосувати за нього. Знаю, що він, правдоподібно, у другий тур не пройде, але кращого кандидата, на жаль, не маємо. А в другому турі я буду голосуватипроти Януковича. Навіть тоді, якби його суперником був сам чорт рогатий. Все буде краще від Януковича”. Отак, несподівано для мене, заговорила Східна Україна. Сподіваюся, що її вибір буде правильним.
