УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 2/2010

Пересувне місто і собор без цвяхів

(Скачати весь номер: 2/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Олег Коцарев, Харків

 

   Якщо ви хочете помандрувати колишніми козацькими краями південного Подніпров’я, не пропустіть унікальне з туристичної точки зору місто Новомосковськ. Воно не належить до найрозкрученіших точок на українській мапі, зате дуже зручно розташоване – лише якісь двадцять з копійками кілометрів від Дніпропетровська.

 

 

   Сьогодні головне, чим славиться Новомосковськ – дерев’яний козацький Свято-Троїцький собор. Той самий, що став одним із „персонажів” знаменитої книги Олеся Гончара „Собор”. Не знаю, чи справді його конструкція, як іноді пишуть, „не має аналогів у світовій архітектурі”, але це справді винятково гармонійна і красива споруда. Компактно, оригінально і досконало тут поєдналися риси народної дерев’яної архітектури та україн ського бароко. Подивіться, з одного боку в цього собору аж дев’ять бань різної висоти, купа різних ярусів, об’ємів – але він все одно виглядає легко й „повітряно”. Вважається, що Троїцький собор збудували десь 1772–1781 року під керівництвом майстра з Нової Водолаги, що на Харківщині, Якима Погрібняка. Спочатку він нібито зробив проект храму з лози, а потім його було втілено без жодного цвяха. Пізніше поряд добудували не надто доречну дзвіницю. За радянських часів тут був склад, а сьогодні знову правиться служба.

   Взагалі, історія Новомосковська – один із найхарактерніших зліпків історії цілого регіону з її війнами, збуреннями і несподіваними пересуваннями цілих міст. Перше достеменно відоме запорозьке поселення виникло неподалік у XVI столітті, назву його передають то як Самар, Стара Самар, то як Самара. Тут був центр Самарської паланки. У 1688 році, за активної участі гетьмана Івана Мазепи, поряд збудували Богородицьку фортецю для московського гарнізону. Козаки цим були дуже незадоволені й перенесли своє поселення далі, якраз на місце нинішнього Новомосковська.

   Під час воєн XVIII століття Нова Самар регулярно руйнувалась, опинялася то під владою Запорожжя, то в складі Османської імперії, то Гетьманщини. Постійно відбувалися заворушення й повстання, одне з них, антимосковське, під проводом Василя Журби дістало відображення на імперському гербі Новомосковська у вигляді переламаної шаблі. А назва Новомосковськ з’явилася 1794 року, коли, за ідеєю Потьомкіна, сюди „перенесли”… частину невдало збудованого над Дніпром міста з однойменною назвою. Друга частина невдалого міста, перенесена в інший бік, стала Дніпропетровськом.

   Окрім козацького собору, в Новомосковську можна побачити кілька симпатичних будівель початку ХХ століття, помилуватися мальовничими берегами річки Самара і, звісно, відвідати колись головний монастир усього Запорожжя – Самарський Пустинно-Миколаївський. Про заснування монастиря історик Яворницький розповідав таке: у цій і сьогодні красивій лісистій місцині поселилися двоє монахів та вели відлюдницьке життя. Аж якось їхня схованка сподобалася тутешнім розбійникам, і вони, не розповідаючи про своє заняття, переконали ченців пустити їх до себе. Коли ченці зрозуміли, з ким живуть, вони спробували втекти, але розбійники їх наздогнали та змусили повернутися. Зрештою розбійників упіймали козаки, а заодно й дізналися про монахів. Обитель узяв під свою опіку Кіш, тут розбудували церкви, келії, звели оборонну систему та притулок для старих і немічних козаків. Як і дерев’яний собор, Самарський монастир дивом уцілів у завірюхах історії степової України. Сьогодні тут збереглися декілька храмів на межі бароко й класицизму, келії, підземелля. За часів незалежності монастир встиг побути жіночим, а тепер знову функціонує як чоловічий. Що ж до черниць, їх, мабуть, за місцевою традицією, перевели до іншого монастиря.

 

Український журнал