Український журнал - 2/2010

Зима і кіно

   Текст: Василь Махно, Нью-Йорк

   Кілька тижнів тому на Нью-Йорк напався черговий за цю зиму затяжний снігопад. Я добирався до Мангеттена на поромі, валив густий сніг, який, наче суцільна біла стіна, розсуваючись, супроводжував нас. Статуї Свободи не було видно, навіть її зеленуваті обриси, схожі на колір вилинялих океанічних водоростей, сховались за цю білу паранджу. Над океаном запала тиша, було чути, як пором важким металевим тілом прорізає хвилі, долаючи відстань від Статен Айленда до Мангеттена. Поромом похитувало, снігова пелена густішала, тиша ставала глибшою. Нью-джерсійський берег, що за ясної погоди ряснить портовими кранами та пришвартованими кораблями, цього разу пробивався тьмяними жовтими світлами.

   Пором звично, пришвартовуючись до мангеттенського пірса, вдарився правим бортом об дерев’яні палі, які різко заскрипіли – і за якийсь час натовп вивалився на берег.

   У бродвеївській CD- та DVD-крамниці рекламували розпродаж. Бродвей справді є вулицею суцільних крамниць, і, хоча він програє своїй конкурентці П’ятій Авеню, на якій розмістилися дорогі крамниці, наче дівиці з вищого світу, сама еліта світової моди, я більше люблю простіший стиль Бродвею, особливо ту частину, котра тягнеться від Prince Street до Canal Street, бо далі від Canal Street для мене бродвейська крамнична рапсодія обривається, оскільки починається Чайна Тавн, і китайські торгівці перетворюють ідею Бродвею з його демократичним вибором на повний абсурд: червоні ієрогліфи реклам, запахи овочів, китайських ресторанчиків, натовпи китайців і туристів творять суцільний хаос, политий приправою вокалізмів китайської мови.

    Я зайшов до крамниці, бо розпродаж фільмів тривав лише два дні. На полицях виставили Стенлі Кубрика, нові американські фільми за останні кілька років, класику з 60-х років. Лише при виході я зачепився поглядом за два фільми, котрі мені видалися цікавими. Уже вдома, пройшовши глибокими снігами, долаючи відстань від станції сабвею додому, переглянувши написи на звороті обкладинок фільмів, я зрозумів, що обидва герої цих фільмів були пов’язані з Америкою і Нью-Йорком: кубинський письменник Рейнальдо Аренас (Before Night Falls) і мексиканська малярка Фріда Кало (Frida). Цей цілком випадковий збіг обставин я виписав у незовсім логічний, але для мене чомусь вмотивований ряд: Нью-Йорк – сніг – еміграція – комунізм – мистецтво – народження – смерть – свобода... Рейнальдо Аренас, котрий змушений був покинути Кубу не лише внаслідок політичних обставин, але й унаслідок своєї сексуальної орієнтації, прожив у Нью-Йорку десять років аж до смерті в 1990 році. Нью-Йоркові він присвятив роман „Швейцар”, деякі епізоди з якого використано й у фільмі. Один епізод просто вражає: після тропічної Куби (кубинської революції, перших письменницьких спроб, підпільного гомосексуалізму, тюрми, втечі, переховування від поліції) Аренас нарешті прибуває в Нью-Йорк. У Нью-Йорку – снігопад, сніг падає на його щасливе обличчя, і він неможе натішитись снігом, зимою, Нью-Йорком. Він світиться щастям, котре, як відомо, відносне.

   Фріда Кало – мексиканський темперамент лівацького штибу, дружина Дієґо Рівери, коханка Троцького, малярка із виразним почерком майже анатомічних втручань у свій внутрішній світ, в 30-х роках жила в Детройті та Нью-Йорку, в містах, у яких Рівера виставлявся. В Нью-Йорку він розмальовував панно для Рокфеллер-центру, в якому помістив портрет Леніна, що призвело до розриву контракту і знищення його роботи. Фріда приїхала до Америки вагітною, в Детройті вона втратить дитину, звідси її картина „Літаюче ліжко, або в лікарні Генрі Форда”, в якій вона зобразила себе на ліжку, в крові, з літаючим зародком та розтрощеним тазом. У Фріди є також полотно „Моє плаття там, або Нью-Йорк”, у якому Фріда провокує: на грецькій колоні – унітаз, смітник, хмародери, труби заводів, у перспективі – Статуя Свободи і Мангеттен, і пароплав, а посередині – упізнаване її плаття. Колаж відчуттів, предметів, сум’ять, любові й ненависті, суперечностей, нестримного темпераменту.

   Але Фрідин Нью-Йорк без снігу. Мені інколи думається, що метафізичний сніг у Нью-Йорку присутній частіше, аніж реальний, може тому, що він метафізичний, ближчий до мистецтва, а значить, правдивіший.