Український журнал - 3/2010

Країна перепусток

   Текст: Богдан Копчак, Київ–Прага

   „У вас немає акредитації? Будь ласка, за цією електронною адресою вишліть наступні дані, обов’язкова також фотографія в електронному варіанті. Але найпізніше сьогодні ввечері. Пізніше вже вашу заяву ніхто не розглядатиме. Ваш бедж тут буде в неділю“, – пояснює мені в п’ятницю гарною українською пані з прес-центру Віктора Януковича у розкішному київському готелі „Intercontinental“. Нове українське слово бедж не означає нічого іншого, окрім картки з вашим ім’ям, назвою редакції і фото. Бедж під час акції потрібно носити на шиї, а опісля можна додати до інших виборчих сувенірів.

   Все завчасно висилаю. В неділю, 7 лютого, в день виборів Президента, пробую спочатку зайти на виборчу дільницю на Майдані Незалежності, де повинен проголосувати Віктор Ющенко. Виборцям перешкод ніхто не створює, натомість для журналістів виділено окремий вхід, через детектор металу. Зрозуміло. Дивує інше – список. Хто з журналістів про нього не знав і заздалегідь через працівника прес-департаменту не акредитувався, того охорона категорично відмовляється пропускати, мовляв, приходьте пізніше, коли президент проголосує. Сваряться з охороною журналісти з Чехії, німецький кореспондент, пробуємо переконати охоронця й ми з моїм словацьким колегою. Єдине, чого добиваюсь я, це інформація, що все можна залагодити через якогось Олега. Якщо до нього подзвонити, він ще може включити моє ім’я в список. Прошу номер телефону, але охоронець його не має. Радить роздобути самому. На щастя, в мене є потрібні знайомі. Через півгодини вдається роздобути номер телефону. Дзвоню – наступний шок: виявляється, ця важлива персона знаходиться біля охорони й детектора. Щоб довідатися про це, довелося обдзвонити пів-Києва. Олег до телефону каже: заходьте, я вас проведу. І дійсно – висилає за мною свого співробітника. На виборчій дільниці з десяток журналістів з камерами, фотоапаратами і мікрофонами „загнали“ в один кут іпопередили: за цю лінію не виходити. Однак це правило не для всіх, кільком дозволено зайняти й інше місце…

   В другій половині дня, відправивши матеріал про заяви Ющенка на виборчій дільниці до редакції, прямую в готель, що став осередком „синього“ кандидата. Запитую про свій бедж, на що мені кажуть проходити далі, мовляв, бедж зараз не потрібен, його видадуть пізніше. Так і сталося, працювати можна було й без картки, навіть документів ніхто не вимагав. Але в понеділок мене знову занесло в „Intercontinental“. Знову запитую про свій бедж, ще в п’ятницю обов’язковий, хоча в неділю вже забутий. І тут чергова несподіванка: тим, хто акредитувався в останні дні, картки не зроблено, зіпсувалася машина. Тобто доведеться повертатися додому без сувеніра.

   В понеділок Юлія Тимошенко запросила журналістів до себе в будинок Кабміну. Всі чекали на її оцінку виборів, визнання чи невизнання перемоги Януковича. Тому я заздалегідь поспішив акредитуватися. Та, на жаль, прес-конференцію спочатку перенесли на кілька годин, аби її згодом взагалі відмінити, не повідомивши про нову годину чи дату. Всі журналісти, що вже добралися до Кабміну, зрозуміли, що голова уряду наразі не знає, як бути далі. Спроби з’ясувати в охорони, чи, випадково, нічого не змінилося, чи не призначено новий термін, виявилися марними. У трьох інших під’їздах Кабміну була та сама картина: охорона в зеленій міліцейській чи військовій формі розводить руками: ми не знаємо, номерів прес-департаменту в нас немає, тутми лише пропуски й посвідчення перевіряємо.

   Я не знаю, як у таких умовах дають собі раду інші журналісти. Людина, яка в Києві і в українських реаліях не орієнтується, практично не має шансів попасти  "досередини". Якщо їй навіть вдасться знайти потрібний під’їзд, то й тоді навряд чи вона знайде себе в списку. Пропуск, список, бедж – це тут найважливіше…