УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 3/2010

Донбасівці не повірили у любов Тимошенко до Путіна

(Скачати весь номер: 3/2010 [PDF, 3.2 Mb])

   Текст: Ярослав Гребенюк, Луганськ

 

 

   У Луганській та Донецький областях Віктор Янукович набрав майже третину голосів (29,4 %), ця тотальна підтримка краян і зробила його президентом.

   На Донбасі мешкає шоста частина населення України, отже від втілення плану „стати на Донбасі своєю“ залежало, чи буде Тимошенко президентом. Тут потрібно було заробити бодай такий же „відсоток прихильності“, як на Одещині й Харківщині. Та на Донеччині активна робота не велася, Тимошенко за 5 років після Майдану так і не вдалося перетягнути до своїх лав бодай когось із тих „донецьких“, хто має вплив та гроші. Хоч у Луганській області спроби заробити добрий відсоток не були наївними.

   Штаб очолила Наталя Королевська, яка за оцінкою українського журналу „Фокус“, є найбагатшою людиною області (на початок 2008 року статки Королевської налічували $243 млн.). Здобутки Луганської БЮТ – гендиректор найпотужнішого Алчевського меткомбінату Тарас Шевченко, гендиректор ДП „Ровенькиантрацит“ Юрій Зюков (цей „вугільний генерал“ – депутат обласної ради від Партії регіонів перейшов на бік БЮТ на Майдані Незалежності, коли Тимошенко висували кандидатом у президенти). У списку нової команди БЮТ чимало заможних або відомих „людей праці“, тому підтримка Тимошенко на Луганщині, здавалося, позбавляється маргінального статусу.

   Її кампанія для пересічного спостерігача виглядала добре спланованою і дуже витратною. Напочатку кампанії бютівці деякий час домінували в регіональних медіа. В листопаді позитивних згадувань у місцевих ЗМІ про Тимошенко було втричі більше, ніж про Януковича. Але цієї переваги втримати не вдалося. Найбільшою помилкою бютівців була ставка на перетягування електорату Януковича популістськими методами. Тимошенківці хотіли зіграти на проросійських настроях населення регіону, так з’явилися білборди із зображеннями Тимошенко й Путіна, які тиснуть один одному руки, та підписом „Вони домовилися“. Цю ж тему намагалися використатиі для посилення недовіри до Партії регіонів: листівки з тим самим лозунгом, але тут вже ручкалися Ющенко з Януковичем. Однак це відверте спрямування агітації на електорат Януковича дало зворотний ефект. Водночас, це відвернуло від Тимошенко луганців з числа патріотичної інтелігенції, для котрої Путін нічим не кращий за Януковича.

   Не додали балів Тимошенко і лункі скандали в день виборів: велика кількість грузинських „спостерігачів“ у Донбасі в першому турі, яким роздали посвідчення луганських медіа, близьких до БЮТ; фальшиві повідомлення про збройні напади на активістів БЮТ та мінування виборчих дільниць у день другого туру. Робітники ДАІ намагалися ускладнювати життя „регіоналам“, котрі перевозили власним транспортом людей до дільниць. А що зробили „регіонали“ для перемоги на рідних просторах? Як стало зрозуміло вже постфактум, їхнім стратегічним завданням було забезпечення високої явки на вибори. З цим вони впоралися, додумавшись підвозити людей на дільниці, а в „годину Х“ закликали їх проголосувати через спеціальних агітаторів, які ходили по дворах. Активної агітації вони не провадили, чорного піару до останніхднів майже не було. Єдиний резонансний прокол: два депутати місцевих рад від ПР потрапилив міліцію за пошкодження білбордів Тимошенко. На роликах з Управління міністерства внутрішніх справ, які хутко потрапили на YouTube, регіонали скидалися на персонажів російських кримінальних драм, і їх упродовж тижня обговорювали в інтернеті. Проте в прихильників Януковича наразі зародкові уявлення про інтернет, мабуть тому цей скандал не дуже вплинув на результати головного противника.

   Результат Тимошенко в Донецькій області склав 6,45 %, у Луганській – 7,72 %. Ті, хтов першому турі підтримав Сергія Тігіпка (на Донбасі в нього другий результат), потім віддали голоси Януковичу.   І ще один урок саме донбаських виборів: в Україні перестав працювати адміністративнийресурс, на який сподівалася Тимошенко. Принаймні він вже не має колишньої сили. 

Український журнал