УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 3/2010

Місто магнатів, бароко і стоматології

(Скачати весь номер: 3/2010 [PDF, 3.2 Mb])

   Текст: Олег Коцарев, Харків

 

 

   Майже всі мої знайомі вінничани завжди казали: „Та в нас там нема що дивитись!“ Насправді у Вінниці побувати варто. Причому до цього міста більш-менш зручно діставатися з будь-якого регіону України. А з автомобільного та залізничного вокзалів – зовсім недалеко до вінницьких цікавинок, котрі при бажанні більш-менш усі можна переглянути за один день. Погодьтеся, далеко не скрізь в Україні для туристів усе так просто. Майже все головне, що тут є сенс побачити, міститься на своєрідному мисі в закруті річки Південний Буг, у самісінькому центрі міста, куди їздять доволі незвичні у наших широтах синенькі трамваї.

 

   Вінниця вперше згадується в літописі за 1362 рік, поява цього міста пов’язана з приєднанням майбутньої України до Великого Князівства Литовського. Військо князя Ольгерда перемогло татар, установило княжу владу над Поділлям, і розпочалося будівництво міст-фортець. Серед них була й Вінниця. Назву міста багато хто з дослідників виводить зі слова „віно“, яке може означати не лише придане, а й просто якесь дароване майно, а територію, де з’явилась Вінниця, якраз і подарував Ольгерд своєму племінникові Федору Коріатовичу. Тому самому Коріатовичу, який відзначився в розбудові таких міст, як Мукачевo й Кам’янець-Подільський. Згодом Вінниця пережила польську експансію, козацьку революцію і республіку, поділ Речі Посполитої, громадянську та світові війни (якийсь час мандрівний уряд УНР провів саме тут, а в наступну війну неподалік облаштував свою ставку „Вервольф“ Адольф Гітлер). Сьогодні це найбільше після Києва місто Центральної України з близько 365 тисячами мешканців.

   Перше, що побачить будь-який турист у центрі Вінниці, – гарний і стрункий Домініканський костeл. Точніше, тепер він зветься Свято-Преображенським собором і належить православним Московського патріархату, що не могло не позначитися на інтер’єрі. А загалом це прекрасний зразок стриманого і дуже стильного бароко. Якщо практично одразу за колишнім Домініканським костeлом повернути ліворуч і вниз, тихою вуличкою можна спуститися до решток старовинних мурів. Це кутова башта і частина стін орієнтовно 1610–1617 років спорудження, тут теж помітні елементи бароко. Втім, ці рештки укріплень загалом виглядають доволі пошкоджено, а ще не надто гармонійно пристосованими до сучасних потреб. За легендою, десь тут колись замурували селянина, котрий недостатньо „дисципліновано“ поводився під час будівництва фортеці.  

   Повернувшись на головну Соборну вулицю, можна побачити ще один, скромніший, бароковий костел, декілька симпатичних будинків межі ХІХ–ХХ століть і вже столичних масштабів готель „Савой“, п’ятиповерховий блакитний будиноку стилі модерн. Зараз будівля переживає якусь реконструкцію, але це їй зовсім не шкодить, як і наявність турецького кафе на першому поверсі. Присутність східних діаспор у Вінниці дехто пов’язує з тим, що тут є доволі відомий Медичний університет. Особливо знаменитим вважається його стоматологічне відділення – може, саме через це в одному з сувенірних магазинів я купив маленьку вазу для квітів у формі… зуба.

   А неподалік, на вулиці Пушкіна, є ще вишуканіший модерновий будинок, що належав колись, як стверджують на сайті „Замки та храми України“… учителю фізкультури. Масштаби вчительського особняка вражають, він дещо нагадує київський дім на розі Ярославового валу й Гончара.

   Серед інших обов’язкових для перегляду куточків Вінниці можна назвати дерев’яну Миколаївську церкву 1746 року та маєток вісімнадцятого століття у П’ятничанах. Тепер тут – енодкринний диспансер, саме за цією назвою його й можна знайти. Простий і стрункий палац у стилі раннього класицизму стоїть у великому парку, красивому будь-якої пори року, а неподалік можна побачити мальовничі колишні господарчі будівлі, деякі з них стилізовано під „романтичну фортецю“. Цей маєток колись належав магнатам Грохольським, що походили з полонізованого шляхетного роду. Зрештою, Поділля здавна славилося своїми магнатами та їхніми маєтками – і взагалі палаци, церкви, костeли, синагоги й замки є тут мало не в кожному селі та містечку. І саме Вінниця є тією точкою, з якої цілком зручно починати мандрівку цими багатими на історичну спадщину краями. 

Український журнал