Український журнал - 11/2007

Навіщо Україні потрібна така демократія?

Текст: Піотр Погожельскі, кореспондент Інформаційної Агенції Радіовей – Польське Радіо

Парламентські вибори в Україні жодним чином не змінили ситуації у цій країні. Як і раніше, політики сперечаються між собою, хто може збудувати кращу коаліцію: Юлія Тимошенко каже, що вона, а Віктор Янукович переконує, що він. Дві сторони посилаються на суспільну думку. Чи насправді потрібні були Україні ці вибори? Як кажуть росіяни, «на хрін» було витрачати стільки грошей, щоб повторилася ситуація минулого року. Тоді ми теж чули про стовідсоткове створення демократичної коаліції. Зараз це повторюється. Українські політики не розуміють, що демократія має свої права. Після виборів у Польщі перше, що сказав прем’єр Ярослав Качинський, це те, що він вітає Дональда Туска з перемогою і знає, що наступний уряд створить Громадянська Платформа. Чому цього не змогла зробити ані Юлія Тимошенко, ані В’ячеслав Кириленко? Якщо вони впевнені, що створять коаліцію, треба було почекати, доки провалиться голосування кандидатури прем’єра Януковича, а тоді казати, що ми кращі і ми зробимо коаліцію. Тепер вони самі себе компрометують. Минає четвертий тиждень після виборів, а журналісти і звичайні українці чують, що ось-ось буде помаранчева («демократична») коаліція. I що? I нічого не відбувається. Замість цього ми чуємо, що, можливо, її не буде, оскільки частина «Нашої України» не впевнена, що треба об’єднатися з БЮТ, а може краще з Регіонами. Не можна було раніше домовитися? Це несерйозно; я розумію, що так можна сказати до дітей, але це актуально також і до українських політиків, які не розуміють, що треба грати за правилами. Тим часом Україна втрачає цінний час. Вже втратила півтора року і втратить ще більше. Крім цього, варто підкреслити, що політичні переговори відбуваються у ресторанах і в готелях. Українці своє зробили і зараз вони позбавленні права дізнатися, що насправді відбувається. Але політикам i олігархам, які їх підтримують, це байдуже. Захід — це міфічне утворення зі столицею десь там у Брюсселі чи Вашингтоні — побачив, що відбулися більш-менш демократичні вибори, а ви, звичайні українці, сидіть тихо. «Негр зробив — негр може піти». Тоді постає питання — навіщо Україні потрібна така неповноцінна демократія?

Чи не краще потім взагалі змінити політичну систему в Україні? Навіть маю пропозицію. Перший крок — замовити незалежну експертизу (найкраще — у міжнародній консалтинговій фірмі), яка би оцінила, хто з українських олігархів та якими коштами володіє. А далі усе просто. Президентом стає найбагатший українець — на сьогодні це Рінат Ахметов, прем’єром — наступний у списку, або тепер Віктор Пінчук. Зрештою, шефом уряду була би особа, яка не лише знає російську (без акценту з-під Ростова або Дону), але також англійську. Віце-прем’єрів, міністрів беремо зі списку найбагатших. Верховна Рада, очевидно 450-особова, перетворилася би на раду вищого середнього класу. Звісно, жодних виборів проводити не треба було би, а депутати Верховної Ради (орієнтовна нова назва, аби дійсно була прозорою: Верховна Prada) не отримували би зарплати. Скільки зекономлених коштів можна було би призначити на модернізацію, або на лікарні (треба нарешті подбати про здоров’я біомаси, адже хтось повинен працювати). Певні проблеми створюють пенсіонери, але вони однак непотрібні, адже нічого не виробляють, а тільки споживають гроші, які надходять з промисловості. Коротко кажучи, чим коротша середня тривалість життя, тим більші прибутки держави.

Очевидно, таку систему важко було би пояснити Заходу. Закордонна політика будувалася б з огляду на економічний чинник, що започаткував вже, принаймні вербально, Арсеній Яценюк. Об’їдками демократії для Заходу були би вільні медіа. Адже в Україні вони й так існують, а ніхто тепер ними не переймається (приклад: декларація доходів Юлії Тимошенко, політик не відчуває обов’язку відповідати на докори, які висувають їй в медіа, що вона занижена). Отже, у новій системі влада не мусила би цього змінювати. Навіщо? Нехай пишуть собі, а караван йде далі.

Чи не було би так краще? Прозоріше? Не треба би було нічого приховувати, хитрувати, а насамперед — на чолі держави стали би врешті справжні менеджери, які напевне потурбувались би про її незалежність, адже краще самому бути господарем на власній землі, аніж стати біомасою Росії, як тепер їх народ для них самих.

Це ще одна проблема — народ. Ця біомаса може цього не зрозуміти, вона вже готова до демократії. Тоді може краще перестати обдурювати себе, своїх співвітчизників і почати грати за правилами. Чого собі, українцям і, передовсім, політикам бажаю.