Український журнал - 5/2010

Польська політика з домовинами у тлі

(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Ростислав Крамар, Варшава

 

 

   День, який мав би бути кульмінаційною подією в польській історичній політиці останніх років, став датою смерті її творців. Повітряний корабель, крила якого напинало велике і пристрасне бажання VIP-пасажирів, що б там не було, вклякнути на землі, щедро политій польською кров’ю, приземлився в країні мертвих. Серед загиблих у смоленській авіакатастрофі – люди, які робили історію одним із наріжних каменів польського політичного життя.

 

 

   Парадоксально, та саме смоленська трагедія дала карт-бланш поріділому консервативному табору в полеміці з прихильниками прагматичніших підходів до минулого. Впродовж кількох днів національної жалоби Лех Качинський, який за життя був героєм дошкульних анекдотів та жертвою ущипливої уваги популярних газет, став об’єктом трепетного культу. Смерть вчинила чудо. Чоловічок малого зросту, з „качиним“ прізвищем, що викликало глузливі кпини, перетворився у білого лебедя польського неоромантизму. Оточений ореолом мученика, похований з найвищими королівським почестями, тепер Качинський втілюватиме свої ідеї з недосяжного для критики п’єдесталу. Ті, хто намагатимуться критично оцінити президентство загиблого, неминуче наражатимуться на звинувачення в блюзнірстві. Рецидиви вже мали місце. Роздратований „канонізацією“ публіцист „Газети Виборчої“ з цього приводу висловився досить різко: „Не шантажуйте мене цією труною!“.

    2010 рік, що мав стати роком поразки Леха Качинського у президентських виборах, став роком його понадчасового тріумфу. Ще в березні дані опитувань громадської думки вказували на те, що Лех Качинський програє Броніславові Коморовському з великим відривом. Та не минуло й двох тижнів після катастрофи, як рейтинги „Права і Справедливості“, партії братів Качинcьких, відчутно підскочили вгору. Правиця замість того, аби восени залишитися біля розбитого корита, навесні високо підняла штандарти, скроплені кров’ю. Ще ховали останні смоленські жертви, як у Варшаві появилася прелюдія до посттравматичної виборчої кампанії – біло-червоні білборди з лаконічним написом: „10 квітня 2010. Пам’ятаємо“.

   Польська мартирологія, одна з підвалин політики Качинського, отримала сучасного, близького й зрозумілого людям героя. Такого героя у польській колективній пам’яті про національні нещастя ще не було. Завдяки „магії“ телебачення Качинський упродовж п’яти років був „присутнім“ у кожній польській домівці, тож втрату президента багато поляків сприйняли як смерть когось із близького оточення.

   У цій пам’яті про втрату поляка №1 образ Качинського-політика набирає тепліших кольорів під впливом образу його вірної супутниці життя – Марії Качинської. Першу даму не хвалили ані за особливу вроду, ані за якісь винятково модні строї, бо це сприймалося б як іронія. Вона була такою, як переважна більшість простих, не надто гарних і не надто модно одягнених, смертних. Не церемонилася, коли „Лєшкові“, навіть під прицілом фотокамер, треба було поправити краватку. У відповідь він, не комплексуючи, цілував її у щічку. На думку спадають слова сентиментальної пісеньки: „Бжидка она, бжидкі он, алє яка ладна мілосьць“... Марію Качинську сприйняли і полюбили. Зі скрухою серця, її після загибелі полюбили навіть ті, хто за життя над нею підсміювався.

   Мабуть, феноменальна жалоба за президентською парою, а згодом, чого слід сподіватися, феноменальне вшанування її пам’яті ще стануть предметом зацікавлення психологів та антропологів культури.

   На порозі другого десятиліття XXI сторіччя, в об’єднаній секуляризованій Європі, з її розмитими критеріями патріотизму, у польських традиціоналістів відкривається друге дихання. Неважливо, хто саме виграє цьогорічні дострокові вибори – кандидат від „прагматичної“ „Громадянської Платформи“ чи „романтичної“ „Право і Справедливість“.

   Немає значення, якою саме буде президентська кампанія – стриманою, з відтінком скорботи, чи традиційно брутальною, з витягуванням на світ Божий грішків конкурентів. Катастрофа під Смоленськом на довгі роки забезпечила мартирології, „коникові“ правих, роль істотного важеля впливу на польське політичне життя. Тіні померлих, і тих у 2010, і тих, у 1940, в 1943 та у 1944 роках на деякі внутрішньо- та зовнішньополітичні справи, зокрема польсько-українські, впливатимуть навіть активніше, аніж діяльність живих. А домовини маячітимуть у тлі не тільки цих найближчих виборів...