УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2010

Одна звичайна авіакатастрофа

(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Лубош Палата,

    редактор газети

   „Лідове новіни“, Краків

 

 

   Людина завжди намагається знайти в нещасті хоча б якийсь проблиск надії, у трагедії – якийсь глибший сенс, у всеохопному жалю – розуміння того, чому такі речі взагалі трапляються. Шукає у незбагненному розуміння чогось, що нас перевищує, і неважливо, як це назвати – доля, історія, природа чи Бог.

 

 

   Я прожив у Польщі дев’ять днів, дев’ять найсумніших днів Польщі останніх двадцяти років, бо не знаю, чи не перебільшували ті, хто говорить про шістдесят п’ять післявоєнних років. Цілих дев’ять днів я разом із поляками запитував про той вищий сенс, цілий час шукав щось добре у смерті майже сотні людей, багато з яких дійсно належало до найкращого, що було у вільній Польщі впродовж останніх двадцяти років. „Половина польської еліти“ – і тут я був би скромнішим, і казав би радше про відчутну втрату – десятки жінок і чоловіків загинули на шляху до Катині.

   Тієї Катині, яка для поляків є таким же символом „національного“ нещастя, як і тамтешня страта двадцяти тисяч поляків сталінським НКВД у 1940 році. Але ж українці, росіяни та й багато поляків додають, що з огляду на загальну кількість жертв сталінських злочинів йшлося про краплю в морі. Хоча і краплю надзвичайно цінну.

   З цієї точки зору катастрофа урядового літака є просто аварією середніх розмірів літака на російському провінційному летовищі. Подією, яких по цілому світі стається щонайменше декілька за рік, а в самій Росії – одна-дві щороку. Звісно, у тих літаках не сидять разом президент, перша леді, цілий генеральний штаб, п’ятнадцять депутатів, майже повний склад канцелярії президента. Але і вони є „лише“ людьми, з яких тільки деякі відповідали масштабу „абсолютно виняткових“.

   Якщо відкинути версію про змову, про наперед сплановане російське вбивство незручного президента Леха Качинського, приятеля їхнього найбільшого ворога Міхаїла Саакашвілі, то йдеться про банальну авіакатастрофу. В якій цікавим і певним чином важливим для історії буде те, чи хтось дав пілоту розпорядження приземлятися за таких поганих метеорологічних умов і якщо так, то хто. Поки що всі були поховані як жертви, і питанням залишається, чи захоче хтось дійсно з’ясовувати деталі і чи це вдасться.

   Після того, що я бачив і чув упродовж тих днів, я не плекаю надії на те, що трагедія стане переломним моментом у польсько-російських відносинах. Співчуття і участь з боку найвищих державних представників і смуток великої частини росіян могли вразити лише того, хто дійсно вважав росіян новим видом агентів, що сімдесят років тому повбивали у Катині поляків. Росія, Володимир Путін і Дмитро Медведєв поводились просто як нормальні цивілізовані люди цивілізованої країни. І нічого більше. Те, що в Росії показали по телебаченню фільм „Катинь“, і що Медведєв відкрито сказав, що поляків стратив „Сталін і його посібники“, також не є великим зламом. Росіяни знайомі з жахами сталінізму, оскільки майже всі це відчули на своїх предках, знайомих, родичах. Зважаючи на розміри нещастя, що спричинив сталінізм і комунізм загалом, Катинь є епізодом тодішніх сорокових років. А на відміну від українського Голодомору, страчені поляки хоча б мають імена. На відміну від мільйонів безіменних, вони мають хоча б могилу.

   Головні польсько-російські проблеми при цьому і надалі залишаються відкритими. Майбутнє „санітарного кордону“ навколо Польщі – таких країн, як Україна, Молдова, Білорусь. Напівтоталітарний російський режим, який дуже нерішуче поступається демократії. Російська окупація частини Грузії, як бачать війну 2008 року поляки, або порятунок осетинів та абхазів від окупації грузинами, як це презентує сама Москва. „Ми не повинні любити одне одного, але не повинні одне одного ненавидіти“, – сказав у минулі дні про стосунки з Росією один польський політик. Після дев’яноста похоронів не повернеться до спокійних вод і польська політика. Пришвидшена боротьба за президентське крісло буде ще жорсткішою, ніж очікувалося. Трагічна аварія у ній може зіграти брудну роль.

   Просто я, коротко кажучи, не бачу нічого доброго у смерті майже сотні людей під Смоленськом, нічого доброго ті жаль і смуток не принесуть. Те, що на похорон президентської пари у Кракові ніхто з великих, за винятком Медведєва, не приїхав (трійця Обама, Саркозі і Меркель послалися на вулканічний попіл), було лише реальною оцінкою ситуації. Це була аварія, і так вона мала би ввійти в історію.

   Ці дев’ять днів не були ані нецікавими, ані марними. Багато чого я дізнався про польську національну душу, якщо щось таке існує. Про душу народу, який хотів би бути світовим, але таким не є. Про трагедію, яка мала би стати сумною сторінкою світової історії, але була лише банальною аварією. У трагедії біля Смоленська немає нічого доброго або великого. І цього не змінить той жаль, з яким її переживали поляки. 

Український журнал