Український журнал - 5/2010
Два символи
(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])Текст: Ігор Ісаєв, Варшава
Так сталося, що в загибелі президента Леха Качинського було чимало символічних моментів: президент – послідовний борець із комуністичним минулим та активний пропагандист польської історичної політики – трагічно помирає разом із цвітом польської нації саме там, де рівно 70 років тому розстріляно польських офіцерів та інтелігентів. Символом Польщі є й Вавель, де поховано найвидатніших польських королів та діячів, і на якому вирішили похоронити загиблого президента разом із дружиною. Чи здатен перший символ – Лех Качинський, дорівнятися до другого – Вавеля? – на це питання польське суспільство не змогло знайти однозначної відповіді. Проте в більшості – з огляду на жалобу – воліло мовчати.
Можливо, річ навіть не в персоналії колишнього президента. Ключовим поняттям тут є „символ“, про який я вже говорив. Того самого Пілсудського, біля якого поховано подружжя Качинських, у 1930 р. не сприймали не лише нацменшини ІІ Речі Посполитої, а й уся опозиція разом із Національно-демократичною партією. І хоча шлях „маршалка“ на Вавель був значно довшим, ніж шлях президентського подружжя, проте їх об’єднує отой згадуваний „символ“: в очах польського суспільства Пілсудський став уособленням польської незалежності 1918 р., а подружжя Качинських – символами трагедії-2010 з перспективи трагедії-1940. Мої українські колеги-журналісти запитали: „Чи існує ймовірність того, що політичні опоненти Качинського, які, можливо, прийдуть до влади вже невдовзі, скасують рішення про поховання президентської пари на Вавелі?“ – що, в принципі, є нормальним запитанням для журналіста з Києва. Та не в польських реаліях і не в такій ситуації. Натомість польська преса почала говорити про те, що суспільство поділилося через Вавель. Однак, здається, що слово „поділ“ не зовсім відповідне: про абсолютне „ні“ для поховання Качинських на Вавелі заявили лише крайні угруповання. Головні політичні сили мовчали з цього приводу, а поляки висловлювали свою позицію не з перспективи місця проживання або політичнихчи релігійних поглядів, а керуючись власними міркуваннями – так що групи „за“ і „проти“ не можна виділити на основі яких-небудь соціополітичних чинників.Трохи перебільшуючи, можна на цій же підставі ствердити, що польське суспільство поділене на власників телефонів „Nokia“ й „Samsung“.
Не варто, однак, вважати, що польське суспільство сприйняло звістку про поховання подружжя Качинських абсолютно пасивно. Навпаки, уже 13 квітня, після розповсюдження цієї інформації, почали лунати емоційні висловлювання, передусім – через інтернет. Разом із цим почалися пікети прихильників і противників поховання на Вавелі (щоправда, не так чисельні, як голосні). Відкритий лист, у якому закликалося не ховати президентське подружжя на Вавелі, написав відомий кінорежисер Анджей Вайда. Саме це надихнуло польських коментаторів на заяви про те, що поляків поділили думки і що, мовляв, негоже щойно об’єднане жалобою суспільство так розсварювати. Проте не забуваймо, що все це – емоції. Прошу не закидати мені блюзнірства, однак протягом восьмиденного трауру суспільству теж потрібний був якийсь „екшн“. І його було кинуто в маси. До речі, досі невідомо, хто є автором ідеї поховання Качинських на Вавелі. Цілком можливо, що батьками її є політичні пі-ар менеджери: шана й хвала загиблим, та вибори все ж на носі, а самим вшануванням рейтингу не поправиш.
Можливо, згадавши теорему panem et circense і довівши її способом divide et impera, більшість противників поховання Леха Качинського прийняла рішення залишити протест глибоко в душі, а не голосно про це кричати – ситуація все ж змушує до певної поваги. З ними солідарно мовчу і я, щиро сподіваючись, що мораторій на це мовчання не порушуватиметься під час президентської кампанії.
