УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 5/2010

Українська поезія Праги

(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])

   Поети Празької школи:

   Срібні сурми. Антологія,

   упор., передм., літ.сильвети М. Ільницького,

   Київ, Смолоскип, 2009, 916 с.

 

 

   Антологія „Поети Празької школи: Срібні сурми“ є зразково виваженою підбіркою віршів та літературознавчих матеріалів, які дають читачеві доволі повне уявлення про самобутнє явище української літератури – творчість молодшого покоління поетів-емігрантів з обох берегів Дніпра, чия доля так чи інакше стосується Праги. Ця книжка є логічним продовженням видавничої політики „Смолоскипа“, в чиєму активі є і бестселер (за мірками вітчизняного книжкового ринку) „Розстріляне відродження“ – не менш фундаментальна, ніж „Срібні сурми“, антологія, і низка книг класиків української поезії ХХ століття, зокрема О. Теліги та О. Ольжича, центральних поетів „Празької школи“.

   „На кожному поеті лежить немов священний обов’язок лицаря Грааля, що його виконати він має перед культурою, яку він одідичив і яка довірена його дбайливій охороні. Свідомий цього, не сміє він занапащувати скарбу і, на потіху юрбі, блазнем крутитися у вакханалії словоблудства“. Ці слова зі статті Юрія Клена про „вісникову квадригу“ – чотирьох поетів, близьких до журналу „Вісник“: Є. Маланюка, О. Телігу, О. Ольжича та Л. Мосендза – характеризують також і головний принцип творчості усієї „Празької школи“: лицарське служіння культурі свого народу. Недарма в одній із критичних статей антології стверджується, що у творчості поетів празького кола домінували історіософські мотиви (що особливо помітно у творчості Ю. Дарага на, Є. Маланюка, О. Лятурянської), а мотиви власне „життя серця“ мимоволі відступали на задній план.

   „Вакханалія словоблудства“ – влучне означення всього невластивого поетам-„пражанам“. І навіть попри те, що саме визначення – „Празька школа“ – і досі залишається надто вже ефемерним і неоднозначним (кого з поетів-емігрантів слід зараховувати до цього неформального утворення – однозначної відповіді на це питання і досі немає), поетика практично усіх „канонічних пражан“ свідомо позбавлена надмірного експериментування, гри зі словом заради самої гри: процестворчості у них завжди підпорядкований чіткій меті, часом – ідеологічній, часом – концептуальній (створення нових образів, проте і в цьому випадку – з метою пояснення долі України, або ж – як у О. Теліги чи Н. Лівицької-Холодної – місця і ролі жінки в сучасному їм суспільстві).

   Великою перевагою антології „Срібні струни“ є її додаткові – до масиву поетичних текстів – матеріали: розлогі вступні статті до творчості кожного з „пражан“, а також близько 300 сторінок статей про творчість окремих представників „Празької школи“, писаних як літературознавцями, так і поетами – про своїх побратимів по школі.

   Підсумовуючи, варто підкреслити фундаментальність і – водночас – універсальність антології „Поети Празької школи: Срібні струни“: вона безперечно буде цікавою як фаховим літературознавцям, що мають інтерес до даного періоду історії української літератури, так і пересічним студентам і навіть школярам – адже тут під однією палітуркою представлена творчість багатьох поетів, вивчення творчості яких пропагує наша держава в загальноосвітньому курсі.

 

 

Богдан-Олег Горобчук, Київ

Український журнал