Український журнал
Всі попередні номери
Наш читачу!
Події навколо «Північного потоку-2» спричинили потужну кількаденну медійну хвилю, яку супроводжувала яскраво виражена антиєвропейська та антиамериканська істерія. Причому коментатори зазвичай обмежувалися тезою про «ненадійний і корумпований Захід» та питанням «де наші гарантії щодо вступу в НАТО та ЄС і доки Захід буде ставити перед нами завдання, хіба не достатньо того, що гинемо в російсько-українській війні за європейські цінності?».
Перша теза має логічне підґрунтя, бо, без сумніву, добудова і взагалі сама ідея побудови «Північного потоку-2» — після окупації Криму, війни на Донбасі, отруєння в Солсбері, вибухів на військових складах у селі Врбєтіце, кібератак та спроб Росії вплинути на вибори і внутрішнє політичне життя західних демократій — є актом політично нерозумним і неморальним. З чим погоджується чимало представників колективного Заходу. Але вимагання гарантій вступу в західні структури без вестернізації внутрішніх структур і інституцій, звинувачуючи при цьому в бездіяльності своїх союзників, — нерозумно. А використовування смертей українських воїнів у російсько-українській війні як алібі для політичної бездіяльності чи навіть саботування потрібних реформ є просто аморальним. Бо якщо українські воїни на Донбасі виконують свій обов’язок, віддаючи своє здоров’я і навіть життя, то політикани в тилу свого обов’язку перед суспільством аж ніяк не виконують, не обмежуючи анітрохи свого комфорту, якому могли б позаздрити не лише громадяни України, а й західні політики.
Звісно, питання реформ — справа не з легких. Тим більше, якщо йдеться про судову систему, ЗСУ чи СБУ, про стан реформування яких маєте можливість прочитати в цьому номері. Настільки непрості системи такої складної держави прямо вимагають внутрішнього опору. І це треба розуміти. Тим більше, що надія на те, що український істеблішмент, хоч і проти своєї волі, але таки змушений буде рухати Україну на Захід, усе ж таки є.
Скачати повну версію: 3/2021 [PDF, 1.6 Mb]
Всі попередні номери
