Український журнал
Всі попередні номери
Наш читачу!
Після тривалої перерви через незалежні від нас обставини ми повертаємося до роботи й разом із вами занурюємося в українські реалії.
Від початку широкомасштабного наступу Росії минуло лише три місяці, але Україна і світ довкола неї зазнали величезних змін. Помінялося геть усе. А передовсім — місце України на ментальній мапі світу і ставлення до неї. Чи нині взагалі хтось іще пам’ятає той час, коли все українське вважалося нецікавим і немодним? Сьогодні ж українські меми, пісні, трактори інспірують митців по цілому світі. Змін зазнали непорушні ще кілька тижнів тому стосунки між деякими західними державами й росією. Як-от німецько-російські відносини, які зазнали революційних перетворень. Їх зазнаватимуть також — хоч нині про це ще не говориться вголос — стосунки між західними країнами, між країнами ЄС і країнами НАТО. Якщо ще кілька тижнів тому російські (і не тільки) аналітики запевняли, що українське питання не стоїть ані на першому, ані навіть на третьому місці порядку денного європейського політикуму, то нині очевидно — події в Україні впливають на все й на всіх.
Проте для нас найцікавішими є ті зміни, через які пройшли і проходять українці. Звісно, саме лише фізичне переміщення мільйонів осіб — це радикальна зміна. Однак вагомішим нам видається інше — зміни самоусвідомлення, зміни в ставленні до суспільно-політичної ситуації, до мови, історії тощо.
Українці переосмислюють буквально все.
Бо як інакше прийняти трагедію стертого з лиця землі Маріуполя — міста, де донедавна найзагрозливішими видавалися екологічні проблеми? Як змиритися з думкою, що Україна, вільна, демократична країна, де найгіршою бідою були олігархи й корупція, може втратити незалежність через агресію росії? Для численних російськомовних українців гостро постала проблема мовної самоідентифікації — відколи російська є мовою ворога, багато хто відчуває кризу самоусвідомлення, неможливість ідентифікувати себе з нападником. Точаться запеклі дискусії про «скасування» російської культури загалом. Здається, всупереч злочинним намірам путіна, його дії лише каталізують формування української політичної нації.
Ні, пам’ятники путіну українці за це не ставитимуть. Бо ціна того, що «денацифікація», «деукраїнізація» і «деєвропеїзація» України обернулись її вестернізацією та українізацією Європи — надто висока ціна. І вона лише зростатиме.
Від редакції «Українського журналу» — Ленка Віх
Скачати повну версію: 1/2022 [PDF, 2.2 Mb]
Всі попередні номери
