Український журнал
Всі попередні номери
Наш читачу!
Українське питання остаточно увійшло до порядку денного зовнішньої і внутрішньої політики країн Центральної Європи. Це дуже добре й дуже погано водночас. Дуже добре, бо про Україну не забувають, її не ігнорують, з нею рахуються й ідентифікуються. А погано, бо вона стала тим інструментом у внутрішньополітичному житті, який використовують недемократичні, антисистемні партії в боротьбі проти демократичних партій, урядів, зрештою, і проти демократичного устрою як такого. У кожній із трьох центральноєвропейських країн ситуація дещо відрізняється, але в кожній із них прослідковуються негативні тренди, розвиток яких важко передбачити.
У вересні відбудуться парламентські вибори в Словаччині й тема підтримки України чинним урядом і президенткою є серйозною зброєю в руках недемократичних і корумпованих політиків. Рівень дезінформації, яка спричиняє страх і заздрість громадян Словаччини в словацькому «альтернативному» інформпросторі, зашкалює.
Польща також напередодні виборів до нижньої і верхньої палати Парламенту Речі Посполитої. Підтримка крайньоправих, антисистемних і антиукраїнських партій, хоч і не надто висока, але у вигляді «золотої карти» може все-таки багато на що в майбутньому повпливати. У цьому випадку погано ще й те, що навіть владна партія «Право і Справедливість», яка підтримує Україну, не цурається використовувати антиукраїнські настрої і теми у своїй передвиборчій кампанії. Експорт українського зерна чи тема Волині все ще актуальні і, як здається, частина польського політикуму не має наміру відмовлятися від них навіть у такий складний час.
У Чехії певні сили також намагаються використати всі можливі побутові сварки та злочини поодиноких осіб і перетворити їх на свій політичний капітал. Після подій у місті Брно, де в результаті сварки українець убив рома, ми були свідками кількох ромських антиукраїнських протестів. Після жахливої інформації про брутальне зґвалтування дівчини українцем ми отримали брутальне побиття українки, причиною якого була лише її національність. Наразі, на щастя, ці випадки не спровокували чогось більшого, ніж протести соціально слабких ромів (на яких, як виявилося, майже не має жодного впливу їхня еліта, а керують ними їхні «власники»-лихварі, що відчули смак політичної сили) чи агресію з боку маргінального населення, як у випадку нападу на українку в місті Пласи. Але агресії стає більше й декотрі чеські коментатори порівнюють ці події із т.зв. Гільснеріадою — тобто прирівнюють антиукраїнськість до проявів антисемітизму початку XX століття.
Питанням залишається, чи має і наскільки сильно в усіх цих випадках звучати український голос. На перший погляд, Україна тут виступає лише зброєю у внутрішньополітичних дискусіях. Але чи справді ця проблема не є глибшою і небезпечнішою?
Скачати повну версію: 3/2023 [PDF, 2.1 Mb]
Всі попередні номери
