Український журнал
Всі попередні номери
Дорогі читачі!
Цей номер особливий. У ньому пульсують інтимність і оголеність, перемовляються стійкість і вразливість, переплітаються поетичні осяяння і рефлексії на непрості теми. Як казав герой «Повісті без назви» Валер’яна Підмогильного, «показати людей і ідеї нашого часу в їхніх сутичках і перетворенні — ось справжня мета для того, хто хоче залишити щось цінне для нащадків», — а я б додала, що в нашій ситуації щоденної боротьби за збереження держави, повернення людей і територій, порятунку життя кожної істоти ще напрочуд важливо зафіксувати себе самих у цьому несамовитому потоці, позаяк перетворення відбуваються з неймовірною швидкістю і силою: час то прискорюється, то розтягується, гинуть близькі на фронті й у тилу, руйнується дім, втрачається здоров’я фізичне і психічне, поводиться химерно пам’ять. Ці вхоплені миті, втілені в поетичному чи есеїстичному висловлюванні, належать до нематеріального безцінного, що вдасться зберегти, поки не наросли на нас численні захисні шари, крізь товщу яких ми колись розмовлятимемо з нащадками про пережите. Незручні думки, несподівані почуття, впіймані тут і зараз, в абсурдному часопросторі, що має власні ритми й закони: «ми з сиреною почались одночасно». Що допомагає триматися, коли здається, що «живемо в останньому дні світу — зовсім в останньому»? Виходить в ефір радіоведуча з оголошенням, яке почує людина в окупованому місті — і врятується. Тримаємо зв’язок, тримаємо своїх, любимо їх усім серцем. Коли зовнішнє світло непевне («це не ядерний спалах, це захід сонця»), коли воно гасне — «знай, світло не зникне. Бо світло всередині нас». І ця самофіксація — акт суб’єктності, гідності, опору, повернення собі контролю, повернення собі себе. Щоб через багато років пам’ятати, розповідати. Слава Збройним Силам України, що буде кому і для кого.
Від редакції «Українського журналу» Юлія Озен
Скачати повну версію: 5/2023 [PDF, 3.7 Mb]
Всі попередні номери
