Український журнал
Всі попередні номери
Наш читачу!
Наприкінці осені 2023 року, у зв’язку із надзвичайно сильною російською інформаційною кампанією, яка базувалася переважно на «невтішних для України результатах наступальних дій», відчувалася потреба зміни риторики як української політичної верхівки щодо її західних партнерів, чесної розмови із власними громадянами, так і західних політиків у комунікації з власними виборцями.
Було і є розуміння того, що емоції вже не діють. Принаймні не з такою силою, як діяли в лютому – квітні 2022 року. Не спрацьовує вже і специфічний дрескод української верхівки. А після подій довкола саміту у Вільнюсі будемо сподіватись, що в радників президента Зеленського зникло бажання впливати на виборців у країнах-партнерах напряму. Тобто всім стало зрозуміло, що треба міняти стиль і манери.
Але якщо мова про аргументи, то навряд чи якийсь із важливих ще не було українськими дипломатами, політиками, військовими та аналітиками висловлено й обговорено. А наскільки вони були прийняті — то вже питання освіти, уяви, інтуїції, відваги й передусім відповідальності. А далі — важка, копітка робота. Марафон, але не той, що Теле...
Україна вже, на щастя, пройшла той шлях, коли важко було достукатися до західного світу з проханням «допоможіть вижити». Ми часто проводимо аналогії з Другою світовою війною, любимо наводити цитати Черчилля, про Захід говоримо, як про одне ціле, іронізуємо над висловом про «глибоке занепокоєння». Але у 40-му році, коли здавалося, що Велика Британія програє на всіх фронтах, єдине, що цей острів спротиву чув від своїх американських партнерів, було лише — саме так! — «глибоке занепокоєння». Британцям тоді здавалося, що їхні американські друзі «живуть в іншому світі». Світ із того часу не дуже-то і змінився. Але той етап Україною вже, здається, пройдено. І не без допомоги серії серйозних російських промахів, які спричинили кілька «легких» ефектів Перл-Гарбору.
Та не варто жити ілюзіями. Більшість людей, доки може, доти відмежовується від неприємного обов’язку. А країни творять саме такі люди. І тут потрібна вже чесна розмова західних політиків зі своїми виборцями, а українських — зі своїми. Бо проблема полягає не лише в тому, що якщо не вистоїть Україна, то настане час, коли росія піде далі. Якщо впаде Україна, то з часом росія рушить на нас, посилена, крім іншого, і людським фактором уже загарбаних територій. Українці на окупованих територіях є того сумним прикладом. Ми можемо відмовлятися розуміти потребу мобілізації і потребу сприйняття факту, що ми всі, не лише Україна, у війні, але якщо прийде росія — нам це вже не допоможе. Декому вже тоді ніхто не допоможе.
Ця розмова буде нелегкою, тим більше для українського президента. На жаль, уже настав час, коли він буде змушений — раніше, ніж його західні колеги — звернутися до свого виборця. Не до потенційного, не до виборця Байдена чи Порошенка, а саме до свого.
Від редакції «Українського журналу» — Ленка Віх
Скачати повну версію: 7/2023 [PDF, 1.8 Mb]
Всі попередні номери
