Український журнал
Всі попередні номери
Наш читачу!
Тему цього номера ми вирішили присвятити дискусіям, які відбулися в межах цьогорічного Книжкового Арсеналу і якими живе українська інтелектуальна спільнота. Їх рідко коли можна зустріти поза українським простором, бо для ведення таких дебатів потрібні глибокі знання проблематики. Але голос іноземців, які досліджують чи цікавляться Україною, також приносить у ці дебати багато цікавого і, можливо, навіть несподіваного. Крім того, саме ці люди можуть і повинні доносити до міжнародної спільноти те, що не вдається самим українцям. Бо, як каже Олександра Матвійчук, «коли в нас з’явився шанс показати себе, бракує сил і мовних засобів, щоб пояснити очевидні речі».
Одна із найцікавіших з цього погляду дискусій точилася довкола питання: Україна — околиця, периферія, фронтир чи центр? Можливо, одне і друге. Але околиця чи центр чого? Географічного, інформаційного, культурного, цивілізаційного простору? Зацікавила відповідь Девіда Патрікаракоса, військового кореспондента й автора цікавої книги «Війна у 140 знаках». Він вважає, що західний (принаймні інформаційний) світ знову і знову повертається до української теми «через власну схожість, якої не відчуває із мешканцями інших гарячих точок».
А правда ж! У потоці часто дуже заслужених нарікань на недостатню підтримку України Заходом ми забули відповісти собі на одне важливе питання: а як так сталося, що західний світ не допоміг чеченцям, грузинам, сирійцям, але допоміг українцям? Чому звірства й воєнні злочини в Сирії не змусили цивілізований світ втрутитися так, як у випадку України? Адже й без режиму онлайн усі все знали й розуміли. Береженого Бог береже? Тобто українці самі почали чинити опір на відміну від інших? Але ж і чеченці воювали відважно і вміло. Бо це Європа? Грузія ж також європейська країна. У випадку України йдеться, мабуть, про сукупність усіх тих факторів, але все-таки важливо сказати ще одне. Під час жодної зі згаданих воєн не було відчуття того, що йдеться про конфлікт, який спроможний зруйнувати міжнародний порядок і міжнародне право взагалі або на тривалий час — у війні росії проти України це відчуття з’явилося. Бо Україна є органічною частиною західного світу, який є гарантом цього порядку і всередині самого себе дотримується його норм. Саме тому — хоч-не-хоч, усвідомлюючи це чи ні — Захід прийшов на допомогу. І ця спорідненість і схожість, про яку згадав Девід Патрікаракос, проявляється не лише у військовій допомозі та в безпроблемному прийнятті мільйонів біженців, але також у поступовому й цілком природному зацікавленні й напливі в Україну людей із Заходу.
Від редакції "Українського журналу" - Ленка Віх
Скачати повну версію: 4/2024 [PDF, 3.9 Mb]
Всі попередні номери
