Український журнал

між «де юре» і «де факто»

Всі попередні номери

Наш читачу!

Однозначно, найбільшим «шоуменом» минулого місяця, принаймні, якщо йдеться про українську політичну сцену, можна назвати міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, який дорогою до південно-корейської столиці Сеул встиг «гарно» репрезентувати Україну на німецькому летовищі Франкфурту-на-Майні. Сама «презентація» складалася з голосного сміху, лайки, хрюкання в обличчя міністру, бійки, повалення міністра на землю, накладення на нього наручників, відведення у кімнату затримання і т.д.
Що сказати? Справжній скандал! Міністр внутрішніх справ України б’ється з німецькими поліцейськими! Про інцидент заговорили не лише німецькі та українські медіа. Адже про таку річ не можна не писати. Це природна реакція преси. Але якою була реакція міністра та українських політиків? Природна, як для українських політиків. Міністр заперечував все до часу, коли вже не було куди дітися, а українські політики — ну, хто як. Одні вимагали відставки (Партія регіонів), інші (прем’єр Юлія Тимошенко) заступалися за міністра і відмовлялися його карати на основі «доказів» жовтої преси. А Юрій Луценко, після тижневої депресії, попросив Верховну Раду розглянути питання про його відставку. Увага! Попросив розглянути питання! Самої заяви про відставку він не подавав. І ще запропонував створити Тимчасову слідчу комісію парламенту. Чим такі слідства закінчуються — всі знають. Слідчу комісію створили, до того ж не одну, а відразу дві, оскільки депутати не дійшли згоди щодо єдиного кандидата, який би очолював дану комісію. Тому першу очолив член фракції БЮТ Роман Забзалюк, а другу — Нестор Шуфрич. І тепер всі разом, включно з міністром, якого на час розслідування інциденту все-таки було відсторонено від виконання службових обов’язків, полетять до Німеччини, так би мовити, розбиратися.
Фактично нічого нового. Не здивували ані заперечення, ані кільканадцять різних версій чи пошуки винних (міністр і його оточення звинуватили, крім інших, ще й Секретаріат президента, мовляв, саме від нього преса отримала інформацію про інцидент). Просто цього всього можна було очікувати. Україна — не Англія, де за необачні висловлювання політики подають у відставку. Зате здивували слова, в яких міністр сам зізнався, і які знову підтвердили, що, принаймні в його особі, про жодне нове покоління українських політиків наразі говорити не можна. Що він там насправді у Франкфурті накоїв, до кінця не відомо. Називав він німців «фашистськими свинями» чи не називав — скаже, може, Тимчасова слідча комісія. Натомість сам міністр зізнався ось у чому: на репліку німецької сторони, що він «не має тут (в аеропорту) прав», він відповів: «мої права почалися тут після 1945 року, а Гітлерюгенд давно закритий». Думаю, цього достатньо. Тут уже і «свині» зайві…
Ленка Віх, Прага

Скачати повну версію: 6/2009 [PDF, 1.8 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

Микола Рябчук: „Democracy by default“

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери