Український журнал

чи було, чи не було

Всі попередні номери

Наш читачу!

В середині жовтня у Чехії відбулися місцеві вибори. Через кілька годин після закриття дільниць вже були відомі результати. Неофіційні, звісно. Але від офіційних вони, практично, не відрізнялися.
Як то вже з виборами буває, і тут сталися якісь малі негаразди, подання до суду і т.п. Наразі, наприклад, чекаємо, яке рішення прийме суд у питанні поділу Праги не на один – як було донині – а на сім виборчих округів (таке рішення прийняли напередодні виборів міські політики, аби знизити шанси менших партій потрапити до міськрад).
Наприкінці жовтня відбулися комунальні вибори і в Україні. Тиждень по виборах, коли ми віддавали часопис до друку, результатів ще не було. Вочевидь, не допомогла українській виборчій логістиці ані зміна законодавства, яку в цьому випадку ініціювала незадовго до виборів діюча влада, щоб обмежити шанси не лише малих партій, але й блоків та громадських ініціатив. Далі – перешкоди, погрози, відмови, фальсифікації, бо чим, як не фальсифікаціями пояснити таку кількість недійсних бюлетенів, яку нарахували в Україні?
Але Партія регіонів виборами задоволена.
Збирається знову міняти виборче законодавство – цього разу планує внести пропозицію, щоб вибори до Верховної Ради відбувалися за змішаною системою, як у комунальних виборах. Принаймні так це бачить Вадим Колесніченко, народний депутат від Партії регіонів, який відчув „виклики
часу і потреби суспільства“. Побачимо, чим це закінчиться.
Але проблема не в зміні законодавства і навіть не у тому, що владна партія ініціює ті зміни під себе.
З цим доводиться миритися. Так робить не лише Партія регіонів, і таке робиться не лише в Україні.
Проблема радше в тому, що всіма цими діями, спрямованими нібито на майбутнє, насправді вирішуються нинішні, а може, ще вчорашні питання.
Соціологи кажуть, що в сьогоднішньому світі політична партія – це порожнє слово, і особистість сама по собі, без величезної команди радників і професіоналів не лише не може вирішити жодної проблеми, що їх ставить глобалізований світ, але неспроможна навіть випрацювати самостійну думку про неї. І для суспільства залишається єдиний шлях – лобізм. Але не економічний, до якого ми звикли, а лобізм окремих суспільних груп, компетентних у даній проблематиці, які мають свою думку і бажання поміняти існуючий лад.

Ленка Віх

Скачати повну версію: 11/2010 [PDF, 2.5 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери